КВІТКА СВІДОЦТВА

нові мешканці виносили старі речі вперед ногами
повний набір східної Європи:

крісло з дірок якого ліз поролон
помідори в горщиках земля просипалася на сходи
жовтий абажур із бахромою облуплений чайник у цятку
дисковий телефон книжки килим
і перев’язані шматком марлі конверти
на радянських марках із гербом країни у кутках червоніли маки

швидше,
кричали вантажники

маки перелякано збліднули

ну, ну,
кричали вантажники

я запхала букет листів під пальто і,
насвистуючи стару мелодію про Монте-Кассіно,
принесла до кімнати, сховала під ліжком, не читаючи

історична пам’ять потребує фіксації у словах
а кохання
впорається без випадкових перехожих

СПЛІТАЧКА

Ми завжди будемо разом, –
каже і
робить дублікат ключів, приносить кота,
висаджує рослини на балконі, розвішує рушники

та більше ніколи не йде,
навіть
коли вмирає.

ЛІЛІЇ

Він приносив мертві квіти,
        вона ставила їх у воду

Він приносив мертві квіти,
        квіти були ще юні, свіжі, від них
        ще тхнуло потворним запахом на межі між
        життям і не 

Він приносив мертві квіти,
        вона наповнювала водою склянки
        вона відрізала горло пластиковим пляшкам
        вона вимивала темне вино зі скляних сосудів

Він приносив мертві квіти,
        вона не знала, куди їх подіти у домі,
        де останній подих мертвих рослин
        заповнював простір і на цьому цвинтарі вмираючих
        стебелів не проростало зерня у землі

Він приносив мертві квіти,
        поки не знайшов її у ванні
        із ножем у блідо-зеленій руці
        серед обрізаного листя

Він закрутив крани, вода пролилася на підлогу,
          у справжньої жінки квіти стоять довго,
          так казала його мати,
          поки сама не пустила коріння
          у чорну землю,

птахи співали в саду,
син сумлінно розучував гами,
відпочинок у суботній вечір –
                                          і лілії, лілії.

КВІТИ НА КАФЕДРІ

Я уявляю спокійні дні, коли думаю про неї:
        олівець падає на килим, чути, як напружено працює вентилятор,
        опівдні
        втомлена, вона закриває кришку ноутбуку,
        тисне на повіки пальцями

– найпростіші дії, прості речі, світло простої прозорої тканини,
ти: поверніть мене до світу безпеки,
ви: зроби крок,

сухі босі стопи під столом,
потайки звільнені від взуття.
Крапля води віддзеркалює гладку поверхню вікна.
Зморшки під її очима
заспокоюють запалену пам’ять тіла:
                    тут я в безпеці.

Жоден спалах спогаду не відкине мене назад, з її лінивого сміху,
пелюстки кімнатних рослин лоскочуть нерви,
я знаю: я не приживуся у її герметичному світі,

але зараз я не хочу знати про це: я хочу покласти щоку
        на твоє плече,
        поки ти набираєш довгий лист
не кирилицею, не латинкою,
довгою чередою знаків, довгою чередою приборканих тобою звуків,

і піти,
нічого не випивши, не вимовивши.

КВІТКА ВУГІЛЛЯ

вона торкалася імен і називала вголос:
я – я
я – ти

одягнута у вугільні зорі циркачка
під склепінням
у пильному сяянні маршів із начищених труб
від краю до краю пройшлася
змахнувши рукою

зникла у потаємному виході до неба та зробила
великий стрибок
від сузір’я великої ведмедиці
до сузір’я малої ведмедиці

серед зірок і звірів із жіночими іменами
вона торкалася імен і називала вголос:
я – ти
вугілля – тепло
ти – вугілля

поки не розчинилася в шахтарському небі