***
Перевтомлені дихають парою:
ранок ще однієї осені,
в якій ми загрузнемо.
Все, щоб не втратити Батьківщину -
скажуть в новинах.

Знов перевтомлені в брудній формі
змушують день тривати,
викочують його на пообіддя,
спускають до вечора
евакуаційними ношами,
загортають у ніч.

Коли покинуті уздовж фронту хати
наповнюються втомленими і брудними,
я думаю собі про дім.
Дім - це запах твоїх футболок.
Дім - це коли
я прасую твій одяг,
а ти ходиш квартирою в білих шкарпетках.

Перевтомлені дихають і сміються:
неможливо втратити Батьківщину.

Батьківщина - це засинати на підлозі
в покинутій хаті прифронтовій.
Батьківщина -
це думати про тебе.

***

Що робилось тоді з чоловіком?
Йому стіни стискались.
Йому руки і серце
тряслись.
Що з ним робила ти?
Цілувала кадик.

Більше не буде такої осені.
Таксисти не мають слів лише тоді,
коли везуть на вокзал когось в формі.
А такої осені більше не буде.

Все, що ти могла робити -
цілувати його кадик.
Яка шорстка шия.
Як руки і серце
трясуться.

Більше не буде такої осені.
Все, чим можна помогти один одному -
облизувати шию і живіт.
Рахувати хребці один одному
під футболкою.
Кадик йому
цілувати.

Таксисти повертаються до дружин
і жодного слова не мають.
Що тут сказати?
Відвіз сьогодні ще одного.
А такої осені
більше не буде.

***

Ave Марія Авдіївська.
Привіт, Отче.
Ваш син веде бій у Пісках
і не хоче
прощати своїм ворогам.
Ave моя дорога.

Слава пальцям його.
Перекур.
Сто Стусів не вийшло з Дебальцевого,
сто Сосюр.

Ave Пречиста Марі,
сином своїм не забута.
Закатованим у дворі
Бахмута.

Тим, який дух випуска,
не перенісши тортур.
Ave Марі
Маріупольска.
Перекур.

***

Приплив води до берега, неначе
приплив нового вірша.
Ти все доросліша й сильніша.
Приплив води до берега.
Ніхто не плаче.

Приплив води, ми не відходим вбік.
Ми стоїмо тверді та вперті.
І ось цей високосний рік
вже в третій чверті.

Я все зроблю, як говорив,
і повернусь сюди,
ніби до берега води приплив.
Ніби приплив води.

Пронести крізь останню чверть
твоє дорослішання й силу.
Цю воду, вперту і красиву.
Але не смерть.
Але не смерть.

***

Інколи кажуть: вони
захищають усю Європу.
А я ж ключиці її захищаю.
І курілку на факультеті.
І брата.
Європі просто пощастило
бути за нашими спинами.

Є один чоловік,
який каже:
«За дітей, я в перву чергу за дітей пішов».
Зі своїх тридцяти
він десять років відсидів.
А коли говорив про малого,
то все повторював:
«Главне, щоб не був, як я.
Главне, шоб не був, як я».
Не дякуй нам,
Європо.
Дай нам зброї, дай зброї.
Але не дякуй, не дякуй, щаслива Європо
за нашими спинами.
Ти навіть не уявляєш собі,
що кожен із нас
захищає.