Уроки імітації  

давай
імітувати нормальне життя
каже нічим не примітна жінка за п’ятдесят і заварює чай
побачиш таку в метро випадково
і вже не згадаєш наступної миті
фарбоване в баклажан волосся
тонкі сухі 
десятка зайвих 
сіра футболка на розмір менше ніж треба
і згризені під корінь нігті на правій руці
це нервове
пояснює вона подаючи руку
ніяково всміхаюється немов вибачаючись за свою тривогу
і швидко стискає долоню в кулак
ховаючи неакуратні обкусані пальці 

давай
імітувати нормальне життя
каже студентка років двадцяти і наливає шампанське в келих
яскрава як тропічний метелик
довге волосся
очі з поволокою
наколоті 
червоний агресивний 
і тату на 
цілуй 
старший брат зник безвісти під попасною давно
коли ще війна була маленькою
а вона тепер здригається
в момент коли корок виходить із пляшки зі 
маленького вибуху 

давай 
імітувати нормальне життя
каже пенсіонерка божа кульбабка і відпиває 
з неповної дволітрової баклажки яку щойно набрала в автоматі
хоч вузлуваті пальці вже погано її слухаються
і кришечка летить на асфальт
сідає на лавку під під’їздом
де забитих дсп вікон більше ніж вцілілих
дістає з кишені синього фартуха жменю корму
і насипає щедро осиротілим котам
бо вони теж створіння божі 

давай
відповідає хтось їм усім
поки я ще пам’ятаю як грати цю роль

Уроки провини 

тіло жінки дістали з-під завалів
читає вона в ранкових новинах
і запарює 
в чашці
яку купила ще до великої війни
коли радіти можна 
не соромлячись
і не відчуваючи провини
що в цю секунду хтось помер
за тебе 

провина
мов велика пухова ковдра
якою бабуся вкривала її в дитинстві
давить її щоночі
не дає дихати
бо
вона
жива
коли хтось інший вмирає за неї
в кожну
в кожну сука
мить 

і що б вона не зробила
вона винна
бо жива
бо дихає
бо відчуває
бо усміхається
коли бачить як зацвітають абрикоси 

тіло жінки дістали з-під завалів
пульсує в її голові щохвилини
коли вона намагається уявити 
ту жінку
її руки
її усмішку
вміст її сумочки
список контактів у телефоні
син серед вибраних контактів із зірочкою
і його паспортне фото
у шкіряному гаманці
що він 
матері на дн 

вона лягає спати
разом із тінню жінки
тіло якої дістали з-під завалів зранку
і провина 
розділена навпіл 
давить її трохи менше
так 
що вона навіть може дихати
бо
сьогодні не вона 
остання в черзі
померти

Уроки історичної тяглості 

хлопчики
які вчора малювали солдатам на 
жовто-блакитні серця
і підписували їх кривим дитячим почерком
повертайтесь 
або
героям слава
сьогодні виросли
і самі пішли на війну
тепер вони чекають 
від інших хлопчиків
які ще грають у свою іграшкову 
у дворах обгорілих спальних 
прислухаючись
чи не кличе додому мама
або сигнал повітряної тривоги 

хлопчики
які не встигли нарубатися в нінтендо світч
у вигаданих 
за свої вигадані життя
рубаються тепер по-справжньому 
не на 
а на смерть
у селах і посадках
про існування яких їм не розказували
на уроках 
їх не вчили вбивати на уроках 
проте саме це уміння
здобуте самотужки
тепер найголовніше
через просрані дорослими
уроки історії 

хлопчики
не народжені для 
не знають нічого іншого
крім її хижих цупких обіймів
в яких вони й засинають
загорнувшись у спальник
мов у плаценту матері
поки непомітно й буденно триває історична тяглість боротьби
за існування
а війна кличе в свої обійми
нових і нових хлопчиків