1.

Смеркає.
На вулиці Мироносицькій в Харкові
це відбувається на півгодини раніше,
ніж, скажімо, у Львові.
Така географія.
Тож, коли галицькі діти ще догулюють день,
на вулиці Харкова вистрибують пси.
За ними – господарі.

2.

Тесть Жадана зі своїм собачам
зовсім не змахує на Георгія із драконом, 
тому на подвір’ї з’являється з острахом
і, помічаючи зятя в компанії групи “Калєкция”,
мовчки йде далі.
Тещу Сергія затримують на роботі
справи.
Вона повертається пізно і чує, як зять
гучно скандує в компанії групи “Калєкция”
загальновідому лексему з трьох літер.
Вона червоніє і йде готувати вечерю на мінус одного.
Її не цікавлять нюанси: що зять
якраз цитував – 
і не Подіка,
а Мао Дзедуна в оригіналі.
Дружина Світлана, приїхавши з Києва,
застає на канапі розпластані поклади
марихуани й горілки у тільці свого чоловіка
і поправляє синові постіль.

3.

Назар Федорак і Жадан познайомились у 90-му
в Рівному
на всеукраїнській олімпіаді юних філологів.
Дебютували із віршами практично водночас –
у “Четвергу” за 1993-ій.
Перший відтоді лише деградує,
свідчення чого, зокрема, цей опус,
другий – затьмарює всіх в Україні,
включаючи й Президента,
над чиїм готелем пролітають лише найгаліміші ластівки.

4.

Львів’яни (музиканти і літератори)
охоче пиячать добу в поїзді “Ужгород – Харків”,
щоби наступного дня
донести зросійщеній публіці
пісню вкраїнську і слово.
Музикантів, поетів і публіку добирає, звичайно ж, Жадан.
Львів’яни (музиканти і літератори)
зухвало виходять на брук
найбільшої площі Європи,
скрегочуть зубами на Лєніна,
стріляють очима в Держпром
і, не змовляючись, озираються, де б похмелитися.
На поміч приходить Жадан
у головному уборі, який би вважали за свій
і Осама бін Ладен, і Єгуд Барак.
Благодатні сто грамів притлумлюють галицьку ґречність,
і у львів’ян (музикантів, підкреслюю, та літераторів)
виникає бажання товкти
всю цю харківську кацапню.

5.

-- Стривайте, -- говорить Жадан. --
В цьому місті в могилу зійшов Хвильовий,
звідси вели у тюрми й на розстріли
цвіт вкраїнської нації.
-- Гей! -- говорить Жадан
(“гей” -- у доброму значенні вигука), --
невже не достатньо цих жертв?!
... Увесь Харків зітхає полегшено.

6.

Від сучасного літпроцесу –
як від смерті – сховатись не можна.
Ґендерні студії пані Забужко
дістануть вас у женевському, вашингтонському,
а ще вірогідніше – бахмацькому туалеті.
Те саме – з віршами Сергія і Тетяни Дзюб,
зі статтями в “Літукраїні” Сашка Ярового,
з аудіозаписами Юрія Покальчука.
Так далі жити не можна,
вирішує десь підсвідомо Жадан,
пакує манатки, плює на роботу
і шурує кудись до забитого Нюрнберга,
де на нього чекають такі непересічні постаті,
як письменник Юрко Андрухович,
який незабаром зустріне свій сьомий десяток,
і чех-емігрант Вальтер Загорка,
якого вбиває своїм абстинентством
сама назва збірки С.Жадана – “Пепсі”.
В компанії цих не познайомлених між собою людей
Жадан може мріяти про конокрадство,
торгівлю рабами,
якісь сексуальні маневри,
що потім про них по неділях говорить
біля церкви увесь україномовний Рим.

7.

Дорога додому...
Обабіч вишкірює зуби і світить зогнила Варшава,
тіні батечка Гемлета, доктора Фауста, фюрера-підараса
махають батистовими хустинками
в добру путь українському поетові.
Савка. Привітна Мар’яна Савка,
звільнившись на день від обов’язків
перед бібліотекою, чоловіком
і Маріанною Кіяновською,
зустрічається з Жаданом на пластмасових столиках
і тримає в руках м’яку іграшку
ніжно-кислотного кольору.

8.

Та сіре його обличчя, сльози його – брунатні,
жінки (ці грузінки, бля) просять його: “Люби!”
А він у свої квадратні 
харківські буцегарні 
до друга Вáлєра Бондаря вертається з боротьби.

9.

Так минають години і дні,
так минають роки і декади.
Де ви, поети-дев’ятдесятники?
Де ви – вісімдесятники (крім Герасим’юка)? 
Вутла постать одного харківського метафориста
заступає усіх перед Богом вкраїнської музи –
таким собі сонцем оранжевим.
Шановні, в наш час антологій і підсумків,
мінімального розуму й Інтернету
Сергій Жадан вирушає в гуцульські гори
здобувати останню твердиню –
ментальність Малковича і Герасим’юка.

10.

Хто такий Роман Скиба?
Це питання зовсім недавно було риторичним.
Тепер на нього доводиться відповідати,
і щоразу – по-іншому.
Він хотів бути Нобелівським лауреатом,
для цього спав в телефонній буді.
А от Жадановому Будді
в оточенні скіфських баб
здалека, звисока видно
Стокгольм і у ньому (з часом)
бродськоподібного нонконформіста
у фраку з гардеробу театру “Арабески”
і з нобелівською промовою з жахливим слобожанським акцентом.

11.

А ще він приїде в Ірпінь –
туди, де колись пиячив,
де дер всіх лошиць, як кінь,
і копав футбольний м’ячик, --
на зустріч із молодими
багатим старим пердуном.
І скаже поетка галіма
до свого, скажімо, Діми:
“Ти представляєш, Діма,
Я бачилася з Жаданом”.