Пригадай своє неймовірне дитинство,
Як їх називають, довгі зимові вечори:
Маленьке домашнє світло,
Невідомо на біса запалена свічка
Та суперовий синій круглого снігу світ,
Пригадай безконечні річку й ліс,
Там, де далеко бавилися
Вовки з кам’яними левенятами,
І як безконечними ранками й вечорами
Можна було наступати на сніг
І слухати його звуки.

Хто вкрав твоє дитинство?
І хто вкрав твій вільний час?
Хто вкрав усе?
Звісно ж, вони:
Безумні пролетарі,
Фанатичні офісні щурі
Та мідноокі торговки
Пошматували час, сніг, думки й річку.

Тому як хтось викине блакитну кров прапором,
Не вагайся й долучайся до бою!
Хлист хижам!
Відкриті вікна палацам!
Тільки подивися:
Палають аеропорти, кінотеатри
Та випадковий пустий дизель-поїзд,
Добра людина швидко говорить по телефону,
Кавалькада стріляє у небо,
Гармоніст розбирає японський джип,
Над кавалькадою нові прапори
І всюди нові пропори, багато-багато нових прапорів,
Дими малюють на площі батік,
А посивілий герцог
Відбирає здібних дівчаток.
    
І сніг тебе впізнáє,
І радісно сяде тобі на долоню,
А ти такий холодний і статний,
Що він
Навіть
Не розтане.