1.
Мої стосунки з жінками
достатньо точно передають 
мої стосунки з дійсністю,
що не дивно,
адже жінки — це і є дійсність,
принаймні той її пропускний пункт,
через який ми входимо сюди,
і крізь який виїжджаємо назавжди
в невідомому напрямку.
В моїх стосунках із жінками
багато безкорисливості й довіри.
Ми рідко влаштовуємо паспортний контроль 
і ніколи не заповнюємо митних декларацій.
Тому дуже швидко опиняємося в становищі небажаних мігрантів, 
або й персон non grata..
Тому найбільше часу проводимо в зонах duty free,
де свободою чомусь і не пахне,
де світло нон-стоп лише увиразнює пітьму довкола,
звідки нікуди податися,
де ніде й повернутися,
ніде й плюнути,
де довкола — чужа стіна.

Поясніть одне:
чому я жодного разу так і не спробував
перетнути кордон нелегально.
Адже в моїй дійсності — стільки дірок,
крізь які гарантовано можна продертися назовні.
(p.s. от узяти хоча б ту перукарку з Ніжина...)


2.
Манна каша з мого дитинства —
зовсім не та манна небесна,
що врятувала євреїв у пустелі.
Моя манка — обманка.
Глевка й жовтувата
(а найгірше — ті грудочки, 
нерозварені грудочки,
навіть цукор не допомагає).
Єдине, що хочеться —
це пожбурити її назад,
у небо:
їжте самі своє б\у, 
а ми вже тут якось самі...
Та обманки не літають.
Нуль аеродинаміки,
нуль фантазії,
навіть птахи не клюють.
Отак і перекидаємося з Творцем,
перебираємо харчами,
що — гріх.
А метеорологи на завтра знову провіщають
вітер змінних напрямків,
хмарно з проясненнями
і ранкова манна небесна.
Без питань,
без пояснень.
І sugar free.


3.
У комплексному понятті 
free lancer, мене більше непокоїть
слово lancer,
а не free, як можна було б сподіватися.
Я знаю одного фрі лансера.
Це страшно.
Це справді страшно.
Найстрашніше —
він мій син.
Від їздить світами,
збираючи випадкові сюжети,
випадкові візитки,
гублячи паспорти, шкарпетки
і стратегічні запаси генофонду.
Він залишає подарунки під вікнами
незнайомих дівчат.
«Вікна незнайомих дівчат» —
це метафора, чи оксюморон?
Мій син — free lunch, ser.
Майже як — naked lunch, yer?
Мій син пише вірші, сер.
Один із них він так і назвав:
«Мій син — фріланч», сер.
Хоча в нього ще немає сина,
а лише нерозтрачений генофонд,
який він так безрозсудно губить разом
із паспортами й шкарпетками.
Як Ви гадаєте,
чи насправді мені йдеться про генофонд,
сер?