крізь відкриті вікна автомобіля
залітав тополиний пух і травневі комахи
на мить зависаючи у салоні
ніби чиїсь душі над рікою через яку перекинуто міст
і дерева на островах
спонукали дніпрову воду рухатися далі за течією
ти сиділа праворуч від мене в купальнику
і пісок осипався з ніг і плечей
ніби спомини ніби дні
ніби липкі останні ночі цієї весни
дзеркальні окуляри
відбивали світло — аби не було його забагато
і наша швидкість зростала
настільки що вже не було чутно слів
жодного
жодного
розтоплена карамелька поцілунку на засмаглому плечі
миттєво вихоплені погляди перехожих
все і так ясно —
вода у небі
небо у воді
і як не пручайся —
повні очі сонячних променів