З'єднані дротом навушників ніби пуповиною, вони слухають щось спільне так, щоб не слухати одне одного. Між скелями колишуться обвислі груди негритянки. Пружні ж силіконові груди дівчат інтернаціонального вигляду, ніби перетікають під шкірою в губи, які розкриваються перед фотоапаратом, як у тупої риби і тягнуть кальян. Випускають дим. Поруч велика нога. Іноді дивно, що людська істота відростила собі таку масивну кінцівку. Дітям надувають бірюзово-фіолетового дракона у якого можна посадити одразу двох, вони за це носять батькам на спини камінці і змушують їх обніматися і цілуватися по коліна в воді. І в ці моменти батьки може навіть долають роздратованість тим, що довелося волочити за собою стільки барахла. Окремі мамаші, в таких особливих балеточках, які чимось невловним видають регіон походження, одержимо фоткають нащадків, тиснучи на їхні рефлекси: "Алєксандр! Сабака гдє? Сир!" Бабушкі загортаються у передбачувано атласно-тигрові халати. Решта ж виробляє рефлекси на ухиляння від дитячих м'ячів. Деякі плавці ніби вигукують: "Диви як я гребу!" Або: "Поглянь, яка в мене трубка!" "My ass is on fire!" - декларують спалені сонцем молочношкірі дівчата. Оптично зменшують засмагою вагу десь на п’ять кіло. Так і копулюються. За вмінням і вподобаннями. Туляться на рушничку одному на двох. Використовують клаптик тканини, як стимул обмеженого простору. Щоб потім, розщепившись, як мушлі, відпасти одне від одного на різні кінці ліжка. Вже не будучи зв'язаними пуповиною навушників. Бо слухання одне одного тепер в середині іншого. Не на довго. Не надовго повертається відчуття ніби розглядаєш себе під настільною лампою аж дуже глибоко і не можеш зупинитися. Але все це триває тільки поки не мине пульсація і вона не натягне ліфон через голову, борсаючися в ньому, як рибина і розплющуючи ніс. Серце завжди повертається з живота у груди.
Зауваживши, як сивий тато везе в Порші доцю-німфетку, вона подумає: "Як добре, що вже винайшли роботів, які одягатимуть старих і немічних. Ще з десяток років і запустять модель у вжиток. Якраз для них буде вчасно." Пожовклість нігтів і нестримування газів - ті ознаки старості, які лякають дітей. Тим більш перед дітьми, чомусь ніхто не намагається виглядати краще, скорше поводяться так, ніби глядачів твого розпаду немає. Насправді ж, єдине, що дітей завжди заворожує - це те, як рухаються уві сні дідусеві груди. Помпа життя. Клітка любові, на якій так добре гойдатися, вкриваючися свіжою газетою і дихаючи її свинцем.
В ресторанах напружені пари чомусь стараються брати хліб двома ложками замість рук, нервуються від незручності, тільки бультер'єр всім усміхається, старий і пофігістичний. Малому за столом врубали комп, щоб не заважав їсти. Зате офіціанти прикольні. Решті ж доводиться підтримувати стосунки в тонусі ревністю. Ревність провокує їх і заводить. Хоч "Боже-боже, - подумає прикольний офіціант, - замутіть краще троєчку, не псуйте нерви, зануди і миші, не будьте нитіками". Але вголос їм просто скаже, що печені з кабана зараз немає. Не сезон. Несинхрон. Нестиковка.
Життя це ж всього лиш загублена намистинка, яка котиться між якихось галактичних ніг у просторій залі вокзалу. Це все якийсь всесвітній петанк. Яка стане ближче? Коли зупиниться? Не здирайте з перлинки самоїдством покриття на марно, навіть як і знаєте, що то не справжня-глибоководна. Вітер ось вже суне порожню банку від Коли. Відколи? Depuis 1886. Офіційний спонсор чемпіонату з регбі. Суне її в напрямку осені. І тільки сонце наступного літа допоможе випустити з себе через пори і похмілля всі душевні отрути зібрані за рік, щоб дні змогли плестися далі, як смолянисто-гладкі коси негритянок. Куритися безжурно, як їхні міцні самокрутки.
