Двоє дятлів (червоний і чорний) – обабіч Дерева Життя. Загадкові величезні комахи, в яких можна вгадати метеликів. Часто – чорно-білий колір, іноді – блакитно-жовта гама. Дивишся і відчуваєш спокій. Так виглядають витинанки відомої на весь світ української художниці Дарії Альошкіної.
Її праці відомі в багатьох країнах; були виставлені у США, Канаді, Великій Британії, Швейцарії, Польщі, Франції, Німеччині, Австрії, Бельгії, Італії, Данії, Чехії та багатьох інших державах. Ці витвори також надихають дизайнерів: одна з її витинанок – на обкладинці українського видання журналу «Vogue», а ще вони прикрашали вітрину ексклюзивного бутика «Cartier». Художниця регулярно проводить численні виставки і майстер-класи в Україні та за кордоном, а всі її творчі досягнення та співпрацю було б важко перелічувати – так їх багато.
Дарія Альошкіна віднайшла і по-новому оживила традиційний український жанр народного мистецтва. Витинанка, у традиційному вжитку, була популярна в Польщі та Україні на межі ХІХ-ХХ ст. Залежно від регіону виникнення вона відрізняється декоративними мотивами і місцем впливу. Матеріал переважно паперовий, у роботах Дарії також наявний вініл. Формат її витинанок також перевищує умовності: у колекції ми знайдемо як мініатюрні, так і направду величезні роботи. За їхнім створенням стоїть не лише ідея, але й копітка та ретельна праця. Виконання однієї роботи займає навіть кілька днів і вимагає надзвичайної точності. Коли виють сирени, а будівлі здригаються до фундаменту від удару нових і нових ракет, важко зосередитися на мистецтві. До початку війни Дарія Альошкіна жила з чоловіком і трьома дітьми у Львові. Зараз мисткиня – у Кракові, де продовжує свою художню творчість, а її діти ходять тут до школи. Ми зустрілися вчасно, бо Дарія постійно подорожує.
*
Ольга Смольницька: Чи став Краків певною мірою домівкою для Вас і родини? І чому Ви саме тут, а не в іншому місті чи країні
Дарія Альошкіна: У Кракові дуже близько до Львова. Завдяки цьому ми постійно в контакті з Україною, з тими, хто там залишився. На даний момент я не можу собі уявити, щоб бути десь далеко, я не змогла б поїхати далі. Коли в тебе на руках троє дітей і ти відповідальна за їхнє життя, усе, що має значення, – це позбутися загрози. Виїзд із України був єдиним способом забезпечити їхню безпеку, хоча, покидаючи Батьківщину, я залишила всі проєкти. На щастя, це не означало розриву з творчою діяльністю. Я швидко отримувала запрошення від Великої Британії, Німеччини, Чехії та інших країн, де живуть мої клієнти. Також були подальші замовлення моїх робіт.
Інша країна, інший дім, але чи інше життя? Що змінилося і як вони виглядали – особливо на початку?
Перший місяць після переїзду до Польщі був дуже важким. Мені довелося будувати свій світ заново, а усвідомлення, що в моїй країні почалася повномасштабна війна, вплинуло на тематику наступних робіт. Однак я не залишилася пасивною. Польські друзі полегшили мені налагодити співпрацю з краківською мистецькою спільнотою та організувати майстер-класи при Національному музеї (Muzeum Narodowe). Це займало мої думки на початковому етапі та відволікало від подій в Україні. У цих майстер-класах брали участь багато українців-переселенців, тому, працюючи, ми ділилися своїм досвідом і підтримували одне одного. У перший тиждень війни я організувала акцію на підтримку наших Збройних Сил в Україні – кошти, отримані від продажу моїх витинанок, пішли на рації та бронежилети для волонтерів. При цьому я ще прагну продовжити художню діяльність – це не змінилося. Подавання заявок на гранти, участь у конкурсах, фестивалях – ці прозаїчні зусилля дозволили мені виставити власні роботи у Кракові, Варшаві чи Ґданську. Улітку я змогла реалізувати проeкт на тему «Добро» у Варшаві та відкрити персональну виставку в Ґдині. Жовтень видався дуже емоційним, бо я їздила в Україну провести низку майстер-класів на підтримку ЗСУ. Ми зібрали кошти на теплі речі для наших воїнів.
Час минає дуже швидко, коли влаштовуєшся в нову реальність. Рутина зазвичай уривається екстремальними подіями: моментами невимовного щастя або відчаю. Чи в ці місяці, які Ви провели в Польщі, був такий досвід-блискавка, який порушував спокій?
У день відкриття виставки у Ґдині був ракетний обстріл Вінниці – міста, звідки моє коріння, у центральній частині України. Загинули люди. Це був надзвичайно важкий день; під час виступу, на відкритті, промовляючи вступне слово, я не змогла стримати сліз. Я пережила дуже великий контраст емоцій: біль, горе, сум – і водночас як господиня цього заходу мусила піклуватися про гостей, які усміхнені, п’ють вино. Це було непросто.
Повернімося до витинанки як техніки, виду мистецтва. Який початок або джерело Вашої художньої діяльності?
Мої батьки, які прищепили любов до мистецтва та традицій. А витинанка – і те, і друге.
Що виражають роботи Дарії Альошкіної? Чи є в них символіка, яка постійно повертається?
Говорячи про джерела і символи, треба сказати про воду. Вода з найдавніших часів вважалася джерелом всякого життя. Місця її природніх витоків – річки, озера та джерела – часто мали статус святих місць. У багатьох міфах і легендах, незалежно від регіону, вода існувала ще до створення світу – у вигляді первісного, нескінченного моря. Саме з неї, за волею богів, з’явилися земля, сонце і всі живі істоти. Вода є символом вічності й водночас метафоризує плинність часу. У центрі моїх витинанкових композицій – жінка-берегиня, оточена атрибутами води. Вона уособлює володарку неба та всієї природи, а одночасно – і господиню небесних вод, пов’язаних із родючістю. Водна стихія символічно зображається прямими чи хвилястими лініями, або ж так званим «безконечником». І як архетип, і як фізична субстанція мені дуже близька вода: у дитинстві я жила самої біля річки. Мене будили її плюскіт і спів птахів, я засинала під кумкання жаб і шум очерету. Щодня я сиділа на березі річки та милувалась її величністю. Вода, яка тече тут, знає багато таємниць; у ній заховані невідомі нам мови риб та інших водяних мешканців. Найбільше відновлення сил надає саме вода: купання в річці відновлює вашу душу і тіло краще, аніж будь-що.
Отже, чи можна знайти воду на Ваших витинанках?
Звісно. Особливо на трьох витинанках, що утворюють своєрідний триптих про річки, нагадуючи, що ми маємо дбати про них і не дати їм засохнути. Жити в гармонії з водною стихією має бути для нас у природі речей. Цей триптих задуманий як оберег, у центрі якого – жінка – річкова богиня. На першій витинанці вона зображена з птахами. Друга – з рибами та зміями. Третя пов’язує жінку з деревом життя, з яким вони утворюють єдність.
Як витинанки, що спираються на традицію та історію України, резонують у Польщі? Чи є відгомін на їхні послання?
Осінь розпочалася великою виставкою витинанок у Кракові, у самому центрі міста. Я представила ряд нових робіт великого формату, присвячених подіям останніх місяців – так з’явилися витинанки «Жінка-Воїн», «Незламна», а також композиція, зіткана із тризубів, яка зараз експонується у Швейцарії в церкві. Ще один великий проєкт, який вийшло реалізувати з нагоди Фестивалю Трьох Культур (Festiwal Trzech Kultur), розташований у Влодаві, поблизу Любліна. Це «Джерело», яке виставлялося просто неба, у формі три панно витинанок, кожна – розміром 110 см х 250 см.
Розкажіть: завдяки чому Ви отримуєте снагу? Ваша життєва і мистецька філософія?
Життєва філософія – діяти! Ключ яким щодня відчиняють, не іржавіє – тому ми маємо робити свою власну справу щодня. Можливо, результату не буде видно одразу, але мине місяць, три, рік, п’ять років – і ви отримаєте те, що хотіли. Рух – це життя, а мистецтво саме по собі – це ліки для душі.
Краків, осінь 2022
Дарія Альошкіна народилася в Києві в 1982 році в сім'ї скульпторів. Дитинство провела на Вінниччині. Закінчив Вижницький коледж прикладного мистецтва ім. В. Я. Шкрібляка (м. Вижниця, Чернівецька обл.) та Львівську націоналоьну академію мистецтв (магістр за спеціальністю монументально-декоративна скульптура). З 1996 року художниця бере участь у виставках як скульптор. Брала участь у понад тридцяти симпозіумах скульпторів в Україні, Польщі та Литві.
