Літо. Спека. Одна з бідних східноєвропейських країн, якій дивом вдалось отримати честь приймати щорічну конференцію ООН зі зміни клімату. Відомий західний політик (або політикиня) в дорогому костюмі виходить на велику сцену для виголошення промови. Йому приносять пластиковий стакан з водою, він надпиває, щоб промочити горло. Під час його промови у залі стає все спекотніше. Політику несуть все більше води, часом він пристрасно п’є, часом намагається втримати в руках забагато ємностей, часом помічники виплескують воду йому прямо в обличчя. Політик пітніє, червоніє, обтирається, дратується, зривається на крик, намагається сподобатись. А тим часом довкола наростає температура, здіймаються пилові бурі і міграційні хвилі, що збивають його з ніг і вже не дають піднятись.

Усі персонажі вигадані. Усі збіги з реальними політичними промовами є випадковими.

ВІДОМИЙ ЗАХІДНИЙ ПОЛІТИК (АБО ПОЛІТИКИНЯ):

Друзі! Колеги! 

Сьогодні ми зібрались у цій прекрасній просторій залі на міжнародній конференції зі зміни клімату та інших глобальних загроз, щоб вкотре окреслити проблеми, викликані необдуманою людською діяльністю, обговорити наші спільні досягнення та нові виклики. 

Розширений звіт Міжурядової групи експертів зі зміни клімату, з яким усі ми мали нагоду ознайомитись, недвозначно стверджує, що ми на шляху до досягнення глобального потепління на півтора градуса за Цельсієм протягом наступних двох десятиліть. Якщо це станеться ми поставимо під загрозу постачання продовольства для сотень мільйонів людей. Ми побачимо більше лісових пожеж і циклонів — їх стане у два рази більше! — у п’ять разів більше посух і в тридцять шість разів більше хвиль аномальної спеки. Цілі міста підуть під воду, а величезні площі стануть непридатними до проживання. 

Заради майбутніх поколінь, заради п'яти мільярдів людей, яким ще не виповнилось тридцяти років, ми невпинно рухаємось до зменшення викидів CO2. Не втрачаючи оптимізму і раціональності. І хоча у кількісних показниках забруднення атмосфери продовжує збільшуватись, темпи приросту вже значно скоротились: від 6,5% після зняття коронавірусних обмежень, до 1.5% в поточному році. 

Зараз не час для песимізму. Це час для оптимізму. Не час для звинувачень і пошуку винних. Ми не повернемо назад в труби наших заводів викиди часів індустріалізації. Але ми будуємо нові, зелені заводи, які будуть на 50% ефективнішими і на 10% менш шкідливими для довкілля. Ми будуємо їх в інших країнах, надаючи нові робочі місця мільйонам людей, які знаходяться за межею бідності. Це для нас майже нічого не коштує, тож ми можемо вкладати більше грошей у зелені ініціативи. 

Ми возимо наше сміття до острівних держав, які охоче спалюють його замість нас. Тож наші річки, наші ліси надійно захищені від забруднень, а країни третього світу мають можливість розвивати свою економіку. Це найкраще, що ми могли зробити для них. Наше сміття — це наші інвестиції. 

У нас найбільш процвітаюча економіка світу. Ми багаті. Так сталось історично. Адже ми були наполегливі, ми багато працювали. Ми не брали участь в непотрібних війнах, принаймні на своїй території. А ті, в яких брали участь, — ми вигравали. І все ж ми не щасливі. Ми не можемо вповні насолоджуватись своїми надбаннями. Адже війни не припиняються. Економічна криза, коронавірус, штучний інтелект, готовий поглинути сотні непотрібних професій, — це ті війни, які ми героїчно ведемо щодня. Але найбільша з них – стрес. Стрес — це епідемія. Люди в стресі не можуть бути щасливими. 

Коли я бачу, як тануть льодовики, — я відчуваю стрес, коли мені доводиться сидіти на карантині — це також стрес, коли я думаю про кібербезпеку даних — це стрес. Стрес, тиск і провина. Це те, що нам хочуть нав’язати анархічні групи і провісники апокаліпсису. Але нам не можна піддаватись на стрес. Нам треба залишатись продуктивними. 

І щоб залишатись продуктивними, нам потрібно багато енергії. Уся енергія, яку можливо добути, вона уся нам потрібна. Зріджений природний газ, збагачене вугілля, ядерна енергетика нового покоління, газогідратні технології. Потрібно бути раціональними. Ми не можемо вбити нашу нафтову промисловість. 

Так, ми усе ще на екологічній конференції… Але ми не наївні! Інші країни теж це роблять. Подивіться на них, як безцеремонно вони добувають копалини і при цьому забруднюють, забруднюють, забруднюють. Яке брудне у них повітря. Які хворі у них зуби. Тож не треба перекладати відповідальність на нас. Очевидно, що люди, в яких погані зуби, — є прикладом беззаперечної безвідповідальності. 

Так, ми будемо використовувати власні викопні ресурси. І відновлювальні ресурси. Поєднуючи їх, ми матимемо необмежену кількість енергії. І ми направимо цю енергію на те, щоб зробити світ кращим. 

Повністю відмовляючись від викопної енергії, ми не виграємо екологічну війну. Ми просто стаємо біднішими. А ми хочемо бути багатими. Бути багатим — добре. Коли ти багатий, ти можеш допомогти тим, хто бідний. Але при цьому не надто розщедрюватися. Щоб стимулювати інших розвиватись самостійно. 

Як мати, що дбає про дитину. Ми багаті — і ми дбаємо про світ. Ми — один із світових лідерів у галузі чистого повітря та питної води. У нас все гаразд. Але бідні країни продовжують вирубувати ліси і забруднювати ріки. Чому вони це роблять, якщо це не робить їх багатими? 

Вони хочуть нашої допомоги. Вони всі хочуть, щоб ми їм допомагали. Але чи подумали вони, який вуглецевий слід залишає ця допомога. Ми все веземо і веземо мільйони тонн гуманітарки, не замислюючись, що це теж забруднення. Це транспорт. Це споживання. Це відходи. А у зворотному напрямку до нас їдуть біженці. І це знов транспорт. Знов споживання. Соціальна допомога. Нераціональні витрати. Які покривають звичайні платників податків. Вони не готові стільки платити. Вони починають вживати більше солодких напоїв. Більше солодких напоїв — більше проблем зі здоров’ям. І знов ще більше видатків. 

Не треба до нас їхати! Ми не винні у ваших проблемах! Залишайтесь у своїх неблагополучних країнах! Наполегливо працюйте, щоб ваші країни стали такими ж заможними, як наша. Ми даємо вам гроші на реформи, але ви нічого не реформуєте. Де наші гроші? 

Я чую один аргумент: «Триває війна». Я розумію, це жорстоко і несправедливо. Але що я можу вдіяти? Припиніть її. Вам вона подобається? Нам вона теж не подобається. Вона чинить на нас безмежний тиск. Ми страждаємо. Постачання зброї, безкінечне озброєння, безкінечні грошові транші, але ви все одно не можете перемогти. А ми мусимо за це платити. Нам це набридло. Можливо, деякі країни просто мусять зникнути. Це нормальний історичний розвиток. Перемагає той, хто сильніший. Ми сильні. Нам нічого не загрожує. Ми не хочемо вкладати гроші у війну, ми хочемо вкладати їх у мир. Вкладати у стабільність. Стабільні економічні процеси. 

Чого ви до нас причепилися? Чого ви всі від нас хочете? Ви хочете наших грошей! Ви хочете виплат! Ви хочете компенсацій! Давайте чесно, не ми винні у всьому лайні, яке відбувається у світі. Ми не можемо врятувати усі ці ваші маленькі корумповані країни. Нас не стосуються усі ці ваші геноцидальні історії, свою ми давно завершили і не хочемо мати з цим нічого спільного. Нас нудить від ваших закривавлених дітей. Зробіть щось зі своїми дітьми, щоб вони перестали кривавити! Ви порушуєте наші особисті кордони! Один ваш вигляд навіює депресію, а депресія ніяк не допомагає завершенню наших амбітних планів. 

Від’їбіться від нас! Навчіться вирішувати свої проблеми самостійно. Ми всього лише боги, у нас є гроші, але це не значить, що ми готові оплатити всі ваші рахунки. Дивіться серіали, голосуйте на Євробаченні, їжте броколі, перестаньте пиздити своїх дружин, визначтесь нарешті ким ви станете, коли виростите, розберіться, що там у вас відбувається, просто перестаньте бути бідними, просто перестаньте робити всяку херню, від якої вам самим тільки гірше.

В усьому винні інфантильні пиздюки, які навіть не поставили кондиціонери в залі для міжнародних конференцій. 

Нам кажуть, кондиціонери забруднюють атмосферу. Булшіт. Атмосфера вже безповоротно забруднена. Навіть якщо ми всі зараз уріжемо ці срані викиди, 200 років людської діяльності вже стались. Усі ці гази, ці вуглеці і метани, нікуди не дінуться! Тож подивімось правді в очі: нам усім доведеться жити в цій гіганській теплиці розміром з планету, і якщо вам щось не подобається — купіть собі йобані кондиціонери. 

Ми не винні, що маємо кондиціонери. Ми підготувались. Якщо у вас немає кондиціонерів — мені вас шкода. І ваших співробітників. Ви не піклуєтесь про ваших людей. Поставте кондиціонери — і будете врятовані. Почистіть свої річки. Посадіть дерево на своїй вулиці. 

Ми навіть дамо вам саджанці. У нас є чудова програма висадки трильону дерев по всьому світу. Ми щедрі. Ми благородні. Ми провадимо політику відповідального лідерства. Але ми не можемо прогодувати усіх. Нам треба залишатись раціональними. У нас попереду ще багато конференцій, щоб обговорити всі деталі нашого плану з непрофесійними уйобками з країн третього світу, які приїжджають сюди лише для того, щоб залізти в наш гаманець, не знімаючи хіджаб і не ховаючи автомат.