Володимир Вакуленко-К, Я перетворююсь… Щоденник окупації. Вибрані вірші, Vivat, Харків 2024

Щоденник окупації із 35 аркушів у клітинку, щільно списаних чорними й червоними ручками, був схованих від російських спецслужб у згортку, закопаному під вишнею в саду розстріляного письменника. Його знайшла поетка Вікторія Амеліна, також уже загибла від рук росіян.

Письменник Володимир Вакуленко-К. застав початок повномасштабного вторгнення наприкінці лютого 2022 року у рідному селищі,  яке бережливо поселив у літері «К.» біля свого прізвища – Капітолівці на Харківщині. Відтоді як тривожні новини сколихнули Україну, Володимир постановив собі вести щоденник, де фіксувати правду: настання весни, затьмарене очікуванням лиха; прихід окупантів з важкою технікою 7 березня; безпринципних сусідів, які за харч і цигарку здадуть ворогам навіть батьків; випробування голодом і залякуваннями окупантів. А ще – останню надію, яка з’являється із журавлями в небі – що правда і справедливість восторжествують, а за злочини окупанти заплатять сповна.

Текст щоденника – стислий і лаконічний, посмугований у світ із білих і чорних барв, де всі вчинки людей з оточення письменника тяжіють лиш до якогось одного з моральних полюсів і мають чітку етичну оцінку. Добро є добром, а зло – не має виправдань і компромісів. Та попри це, на перший погляд документальний текст є також щоденником-маніфестом людини, до щему в серці залюбленої в рідну країну та кожен закуток свого раю, і прикро враженої (навіть своїм, здавалося б, загартованим – з 2014 року) серцем великими масштабами національної трагедії.

Уже згодом закатоване тіло письменника знайшли у могилі з номером 319 у стихійному похованні неподалік від Ізюма. Як з’ясувалось пізніше, Вакуленка вбили двома пострілами бойовики «ЛНР» із позивними «Лев» та «Удод».

Окрім тексту щоденника, видання також містить вибрані вірші письменника; передмову Вікторії Амеліної, спогади друзів і колег Володимира, а також свідчення журналістки Катерини Лихогляд, яка розслідувала й висвітлювала історію Вакуленка у ЗМІ.

Торік книга вийшла також польською (Wołodymyr Wakułenko-K., Zmieniam się… Dziennik okupacyjny, tłum. Bohdan Zadura i Marek S. Zadura, Wydawnictwo Pogranicze, Sejny, 2024) і німецькою (Volodymyr Vakulenko-K., Ich verwandle mich...: Aufzeichnungen unter russischer Besatzung, ausgewählte Gedichte, aus dem Ukrainischen übersetzt von Beatrix Kersten, Verlag Friedrich Mauke KG, Weimar, 2024) мовами.

Володимир Аренєв, Пан Малодобрий, А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, Київ 2024

У 2021 році польський перекладач Павел Лауданський запропонував українському фантасту Володимиру Аренєву написати оповідання, у якому дія відбувалася б у загадковому польському містечку Тарновські Ґури. І, як згадує сам автор в одному з інтерв’ю, ідея йому припала до душі, а заручившись «підтримкою» монографії Даніеля Войтуцького, він взявся до опрацювання матеріалу. Однак оповідання швидко переросло в історично-фентезійну повість.

XVII століття. Головний герой твору – студент-медик Королівської академії Адам Ламперт – приїжджає додому, а його батько – кат за фахом, або ж «пан малодобрий» – пропонує сину послугу за послугу. Томас Ламперт позичить Адаму свої книги, якщо той підсобить йому у робочій поїздці до заможного шахтарського містечка, де має відбутись страта двох чоловіків. Адам погоджується, і вони – разом із батьковими круками, мабуть далекими родичами Гуґіна і Муніна – рушають возом у дорогу, ведучи диспути про те, чи існує насправді душа, якою її уявляють у суспільстві.

Робота ката лиш на позір така проста й очевидна, а роздивитись у деталях – це справа рук майстра найвищого ґатунку, огорнута ритуалами, розмовами й процесами, до якого залучене все суспільство. Зустрівшись із одним зі звинувачених – дияконом, який убив місцевого пана, власника шахт – Адам, представлений місцевій громаді як підмайстер малодоброго, плекає сумніви щодо винуватості чоловіка й починає власне розслідування.

Варто відзначити надзвичайний стиль автора, який уміє поволі занурити читача в історію, здійснити екскурс ритуалами й побутом описаного світу, а ще – забагрянити вуха від відбірної, філігранної лайки із грою слів своїх колоритних персонажів. 

2023 року ця книга вийшла польською мовою (Wołodymyr Arieniew, Pan małodobry, tłum. Paweł Laudański, Wydawnictwo Almaz, 2023).

Вікторія Фещук, Тимчасові адреси проживання, Сумна вівця, Тернопіль 2024

Що несуть у валізах ті, хто за порогом?

Друга поетична збірка української поетки і культурної журналістки Вікторії Фещук – це ода часу, дому та речам, серед яких зростає і формується, раниться й гартується людина. Дому, який живе у валізі спогадів, і який кожен із нас – природжених кочівників – несе з собою (передусім у думках), хай куди заведуть стежки.

Збірка складається із дев’яти розділів, позначених конкретними топосами – адресами з назвами вулиць і номерами будинків: українських, польських, німецьких, де авторці траплялося жити, а також розмитими й нечіткими, наче затертими рядками у паспорті на місці штампу про реєстрацію – місцями без назв і означень. Таким, зокрема, є третій розділ – «(вулиці більше немає)», де кожен вірш у назві містить лише астерікси – один, два, три..., чи шостий – «(адреси не пригадую)».

«Тимчасові адреси проживання» – передусім особиста подорож авторки, її рух на мапі часу й досвіду, помаркований зупинками, не завжди зробленими за власного бажання, а частіше продиктованими невблаганними обставинами (як-от війна, на тому-таки порозі).

Окрема важлива деталь цієї книги – візуальна. Розділи проілюстровані світлинами проєкту «Карти пам’яті» мисткині Анни Ютченко, покликаного продемонструвати крихкість людських спогадів, зафіксованих на цифрові носії, як-от карти пам’яті, і крихкість/ненадійність пам’яті як такої.

Перша поетична збірка Вікторії Фещук вийшла німецькою у 2023 році (Victoria Feshchuk, 182 Tage, aus dem Ukrainischen übersetzt von Ganna Gnedkova, Jenior Verlag, Kassel, 2023).

Підготувала Романія Строцька