Анна Грувер, Нерухомість, Лабораторія, Київ, 2025.
Цей складний і багатошаровий роман Анни Грувер досліджує теми дому й нерухомості, вкорінення та мі- грації, відданості й зради. Що робить оселю справж- нім «домом»? Чи може людина у світі воєн та еколо- гічних катастроф бути певною в його непорушності? Чи здатна, залишивши місто чи країну, де прикипіла серцем, прижитися на новому ґрунті, немов квітка? Або ж приречена жити в лімбі спогадів і мрій про міс- це, якого вже немає або яке неможливо створити?
Усі важливі персонажі цієї книги мріють про дім.
Тендітна і тиха аспірантка Миша у 2019 році виру- шає з Києва до Варшави, щоб долучитися до коман- ди проєкту Others: Who We Are. Завдання полягає в інтерв’юванні мігрантів із різних країн про причини їхнього від’їзду. Організатори прагнуть показати: між місцевими й прибулими немає принципової різниці, а стереотипи та страхи щодо чужинців безпідставні.
Хлопець Миші, бариста Тимченко, знає про міграцію не з чуток. У 2014 році, ще школярем, він залишив Лу- ганщину через російське вторгнення. Відтоді терико- ни стали його втраченим раєм, оселившись у думках про повернення і створення власного дому.
Дім для Патриції, дружини орендодавця Миші, нага- дує листівки з відпочинку на морі. У цієї привабли- вої жінки середніх років у кашеміровому светрі, що приховує сліди побоїв, своя мрія. Колись її надихнуло зображення на коробці данського печива: затишна 217 вітальня, родина з дітьми, торшер. І цей дім вона складала камінець за камінцем із того, що дарувала доля: то врятує від дощу торшер зі смітника, то у ри- сах обличчя квартирантки впізнає дитину, яку після пологів у неї нібито забрали.
Сама Миша проводить будні у спогадах про Київ: затуманені ранкові вулиці, темні тунелі, де зникають поїзди метро, їхня з Тимченком квартира на Подолі. Вона самотня у Польщі й самотня вдома. Її стосунки на відстані руйнуються день за днем, і поруч немає нічого, за що можна вхопитися.
А за що триматися, коли опиняєшся без ґрунту під ногами? Можливо, за бажання шукати дім – попри втрати, відстані й час.
До слова, цьогоріч польською вийшла поетична збір- ка авторки (Anna Gruver, Po prostu chcę podzielić się chwilą, tłum. Aneta Kamińska, Stowarzyszenie Żywych Poetów, 2025).
Богдан Коломійчук, Хороші передчуття, Видавництво Старо- го Лева, Львів, 2025.
Богдан Коломійчук вписав своє ім’я в історію сучас- ної української літератури переду- сім як блискучий автор детективних ретро-романів. Один з його найпо- пулярніших героїв – харизматичний детектив Адам Вістович – мандрує з книги в книгу, розслідуючи злочини, які трапились напочатку ХХ століття у Львові або на теренах колиш- ньої Австро-Угорської імперії. Нерідко ці розсліду- вання супроводжуються погонями в ошатних вагонах поїздів чи переслідуваннями у колоритних кнайпах. Припускаю, якби ці історії екранізували, то музичним тлом режисери б обрали розкішні композиції класи- ків того часу.
«Хороші передчуття» – книга, яка помітно виділяєть- ся у доробку автора і жанром, і тематикою, і часом написання. Це збірка з дев’яти есеїв письменника і, з 2022 року, – бойового медика Богдана Коломійчука, написаних у період повномасштабної російсько-укра- їнської війни.
Кожен текст є фіксацією передусім сильних вражень і переживань оповідача-очевидця, а вже потім подій. Події у цій книзі стають гачками, за допомогою яких автор захоплює і вивуджує зі своєї пам’яті спогади з минулого, проводить паралелі між дійсністю і сюже- тами прочитаних книг («Пастка-22», «На Західному фронті без змін», «Опівнічні діти»; романи Щепана Твардоха та ін.); міркує про самотність представників «втраченого покоління» і звіряє відчуття зі своїми.
Розповідаючи про пережиті досвіди війни, автор акцентує на парадоксальності життя військового й неможливості повернутися до себе колишнього. По- стійне зіткнення зі смертю в евакуаційному транспор- ті; пропахлий трупним запахом одяг і неможливість розпоряджатися власною долею протягом невизна- ченого часу травмують українських захисників. На підтвердження цих факторів автор наводить промо- висту паралель: бійці занурюються у землю не для того, щоб попрощатись із життям і по-церковному «повернутись з пороху і в порох», а навпаки – життя зберегти. І, подібно до Орфея і Данте, ті, хто поверта- ються назовні, повертаються іншими людьми.
Перший і останній есеї все ж засвідчують в авторо- ві оптиміста. Книга починається розповіддю про щасливе Різдво 2019 року, яке Коломійчук провів у Відні, відвідавши виставку Пітера Брейгеля Старшо- го, фламандського майстра сюжетних зимових поло- тен, – і завершується зворушливим передчуттям чогось доброго, яке торкнулось оповідача-військового вже у зимовому пейзажі під зорями українського степу. Залишається тільки бажати, аби «хороші передчуття між другим і третім ребром» продовжували оберігати автора, а читачів – зігрівати своїм особливим теплом.
Польською мовою перекладені попередні книги автора (Bohdan Kołomijczuk, Hotel Wielkie Prusy, tłum. Ryszard Kupidura, Wydawnictwo ANAGRAM, Warzawa, 2020), (Bohdan Kołomijczuk, Ekspres do Galicji, tłum. Ryszard Kupidura, Wydawnictwo ANAGRAM, Warzawa, 2021)
Артем Чех, Гра в перевдягання, Меридіан Черновіц, Чернівці, 2025.
Артем Чех – один з тих митців, які стали на захист України у 2022 році, вже маючи попередній бойо- вий досвід. Коли ро- сійсько-українська війна ще називала- ся «антитерорис- тичною операці- єю», письменник провів десять місяців на Луганщині, у місті Попасна, яке наразі окуповане і повністю знищене росіянами. Повернувшись додому, він мріяв ніколи більше не потрапити на фронт знову. Через декілька років війна поширилась на всю країну.
«Гра в перевдягання» – це відверта рефлексія без купюр письменника на свій досвід проживання війни в ролі солдата. Книга складається з двох розділів – «Му- зика для солдата» і однойменного «Гра в перевдяган- ня», непослідовної хроніки подій і переживань автора, який, попри сильне небажання знову зіштовхуватись із жахіттями війни, став до лав Збройних Сил.
Перший розділ простежує напругу останніх днів перед початком вторгнення і перші місяці війни, проведені спершу у Києві, а потім у східних регіонах. Центральною темою цих сторінок є раптові зміни, до яких неможливо підготуватись: розклад чергувань, копання окопів, виснаження і дезорієнтація в часі й просторі. Війна поступово забирає у військових здатність відчувати і любити, і кожен по-своєму намагається цьому перешкоди. Артема Чех – слухав музику. Музику, яка нагадувала про спокій і тепло дому, зокрема і через жіночий вокал.
Другий розділ позначений метафорою перевтілен- ня. Чех пригадує, як за два роки до лютого 2022-го з цікавості витягнув із сумки стару військову форму і пережив метафізичний досвід, зауваживши, як нібито в пікселі стає зовсім іншою людиною. Зосе- редженою, холоднокровною, готовою винищувати ворога. Цей момент у чомусь став пророчим, адже не раз відтоді письменник опинявся віч-на-віч зі смертю і небезпеками. Наприклад, тоді, коли п’ять днів пере- бував поза зв’язком, лежачи без їжі і води у могилопо- дібній ямі неподалік ворога.
Наскрізною ниткою впродовж усієї книги-сповіді є теза про непривабливість і руйнівний характер війни. Про абсолютну ницість і ціннісну порожнечу окупанта, який прикриває свої злочини «великою російською культурою» і якому все сходить з рук. А ще – як з таким ворогом, який десятиліттями насаджував українцям свою мову і стирав пам’ять про ідентич-ність, боротись.
Польською мовою перекладені попередні книги авто- ра (Artem Czech, Punkt Zerowy, tłum. Marek S. Zadura, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2019), (Artem Czech, Dzielnica D, tłum. Marek S. Zadura, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2020).
Андрій Любка, Війна з тильного боку, Меридіан Черновіц, Чернівці, 2024.
Російсько-україн- ська війна спонука- ла поета, есеїста і перекладача з балканських мов Андрія Любку стати військовим волон- тером. Станом на серпень 2025 року автор книги «Війна з тильного боку» придбав за кошти небайдужих жертводавців понад 380 автомобілів для Збройних Сил.
Ця книга – збірка короткої прози репортажного типу, народженої в дорозі. Вона відображає, з одного боку, складний калейдоскоп зустрічей, поїздок і роздумів письменника-волонтера про Україну, українців і вій- ну. З іншого – є намаганням зафіксувати чужі історії, варті уваги. Недарма в есеї «Над могилою Ахілла» ав- тор зазначає: «Війна хоче стерти окремі історії людей та їхні конкретні імена, перетворити їх на цифри зі статистики».
У цій збірці, попри складні теми, знаходиться місце для оптимізму, гумору та історій, які вселяють віру у людство. Любка розповідає, як зустрічі з різними людьми розбивали його стереотипні враження; спо- нукали долати страх і відкриватись новому (напри- клад, далеко не автомобіліст, письменник навчився зі звуку двигуна й кольору диму визначати вади різ- них моделей машин перед їх купівлею).
Книга завершується гіркою ремаркою, що попри все світло, яким пройняті реальні люди з його історій, чимало героїв цих есеїв уже загинули. І пам’ять – все, що про них залишилось.
Окремо варто відзначити художнє оформлення кни- ги. Видання стилізоване під особистий записник (чи навіть скетчбук), у якому пропущені через спеціаль- ний фільтр фото нагадують рисунки олівцем на кре- мовому папері. Крім того, книгу можна перетиснути спеціальними зав’язками, наче щоденник.
Ця книга перекладена німецькою (Andriy Lyubka, Die Rückseite des Krieges. Literarische Reportagen, aus dem Ukrainischen übersetzt von Alexander Kratochvil und Johannes Queck, Transit Buchverlag GmbH, Berlin, 2025) 221 і польською (Andrij Lubka, Wojna od tyłów, tłum. Marek S. Zadura, Wydawnictwo Pogranicze, Sejny, 2024).
Юлія Мусаковська, Каміння і цвяхи, Видавництво Старого Лева, Львів, 2024.
«Каміння і цвяхи» – це шоста збірка поетки і перекла- дачки зі шведської Юлії Мусаковської. В анотації до книж- ки авторка пояс- нює символіку наз- ви так: за повір’ям, цвяхи вбивали у каміння, з якого зведений дім, щоб захистити мешканців від злого.
Збірка складається із двох частин. Перша – a priori – об’єднує вірші, написані до повномасштабного втор- гнення. У них відчувається тривога перед настанням 222 чогось жахливого. Вірші другої частини – a posteriori – були написані після 24 лютого 2022 року. Це гострі реакції на трагічні події перших місяців війни із поде- куди вказаними датами найтемніших сторінок історії.
На переконання Ю. Мусаковської, війна – це лихо, яке торкається кожного особисто. Тому у другій частині є тексти, присвячених близьким друзям авторки, які або захищають Україну, або загинули від рук ворога. Триптих «Залишила(сь» – пам’яті покійної Вікторії Амеліної; вірш «Коли він говорить, навіть стіни обертаються до нього» є чуттєвою рефлексією на авторські читання поета Артура Дроня. «Вирушаєш – і під шкірою землі вже пульсують фіалки» вшановує пам’ять поета Максима Кривцова з позивним «Далі».
У віршах цієї збірки Юлія Мусаковська часто ви- користовує біблійні метафори й порівняння, щоб говорити про масштаби національної трагедії: хрис- тиянський Бог напевно бачить страждання, але не втручається. У «вона приводить його за руку додому» лірична героїня розповідає про чоловіка, який у пе- режитих муках дорівнявся до Христа. Його життєвий вибір коштував йому найдорожчого: «Він виставляє проти світла долоні свої, / і сонячні промені про- ходять крізь них». Цей мотив прозорих постатей трапляється і в інший віршах, де живі несподівано виявляють, що перетинаються з духами вже мертвих людей. Та емоційно найсильніше звертання до Бога проявляється у тексті «Боже, скажи, що ти тримав його за руку», коли, на думку героїні, бути поруч і не врятувати – неприпустимо.
Образи-символи «каміння і цвяхів» можна тракту- вати по-різному, зокрема і через символіку зболеної мови. В інтерв’ю «Суспільне. Культура» Мусаковська констатує: «Pання поезія великої війни була схожа на крик, а тепер це мова зірваного криком горла». Інши- ми словами, те, що було домом (буття) і оберегом від злого – перетворилось на колючі друзки; а поету лиш залишається, попри біль і сльози, виконувати обов’я- зок: «спльовувати кров крізь каміння і цвяхи. І говорити далі».
Поетична збірка-білінгва вибраних віршів Юлії Мусаковської вийшла польською мовою (Julija Musakowska, Wiersze kłopotliwe, tłum. Aneta Kamińska, Wydawnictwo Pogranicze, Sejny, 2025).
Романія Строцька
