що ти робила в бродах?
чому о сьомій ранку
ти сідала на електричку броди — львів?
що ти робила у бродах?
ну, каже марцін, уявіть собі
двадцять хвилин на північний-схід від галицької столиці
по залізничній лінії, що сполучує її з офіційною столицею
якась глупа ніч
я прокидаюся в плацкарті
(чотири години по тому, як заснула в плацкарті)
і розумію, що їду в броди
провідник каже “куди ти їдеш? у львів?”
я розумію, що їду в броди
провідник каже “ще такого не бачив”
я розумію, що це неправда
провідник каже “ми проїхали львів двадцять хвилин тому”
я розумію це
минаючи описи невимовно порожнього бродського вокзалу
і невимовно важливих цих всіх згаданих годин,
я розумію:
потрібно було нарешті десь зупинитися
десь присісти
не спати, не говорити, не писати вірші,
не сходити з потяга у львові,
не йти в зал очікування
не пити ранкову каву
а
мерзнути, курити повільно люльку
бачити, як приїджають на роверах перші люди
як вони пристібують їх до гратів
як повільно світає
як на пероні збирається натовп
застрибувати в електричку броди — львів
мерзнути, засинати
хилитися на плече сусідці
чути, як вона через це лається
бачити, як повільно світає
добре все бачити
розуміти,
що за тиждень великдень
і залишається зовсім мало часу і простору
щоб вмістити цю всю вербу,
ці всі благі звістки
які постійно приходять,
що снитимеш про мене
ще деякий час
зовсім мало часу,
щоб ще трохи перепочити
що я робила в бродах? я не знаю
я ніколи там не була